Тобі, Україно, мій мужній народе,
Складаю я пісню святої свободи
Усі мої сили і душу широку
Й життя я віддам до останнього кроку
Аби ти щаслива була, Україно,
Моя Батьківщино!
22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІУ Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною державою. Перехід Української Центральної Ради від федералізму до самостійництва був актом, обумовленим насамперед зовнішньополітичними факторами. В січні 1918р. Українська народна Республіка опинилася в критичній ситуації. Війська Радянської Росії, маючи підтримку місцевих більшовиків. захопили значну територію України і швидко наступали на Київ. Агресія здійснювалася під прикриттям саме декларованого обома воюючими сторонами федералізму. Крім того, приналежність УНР до неіснуючої російської федерації перешкоджала їй завершити мирні переговори з країнами Четверного Союзу. Все це неминуче штовхало керівництво УНР до самостійництва.
Велична і свята, моя ти Україно,
лише тобі карать нас і судить
Нам берегти тебе, Соборну і єдину
І нам твою історію творить!
Рідна матір, Україно!
Подивись, твої сини
Вже посіяли Свободу,
Вже колосяться лани.
Ті, із кого кепкували,
Насміхались, як могли,
Знов народом гордим стали,
Більш вони вже не хохли,
Не лакузи, не примари,
А герої та борці.
На засіданні Малої Ради, яке тривало з 22 січня до пізньої ночі 24 січня, було опрацьовано й схвалено остаточний текст ІУ Універсалу. При поіменному голосуванні з 49 присутніх за нього було подано 39 голосів
Відзначивши марність зусиль запобігти «братовбивчій війні» українського і російського народів через політику російського радянського уряду і перешкоди до укладення миру , Універсал висловлював твердий намір не допустити, щоб російський, або якийсь інший уряд ,перешкодили Україні встановити бажаний мир «для того, щоб вести свій край до ладу, творчої роботи, до кріплення революції та волі нашої»Щоб досягти цієї мети, «однині Українська Народна Республіка стає: самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державною українського народу». З усіма сусідніми державами – Росією, Польщею, Австрією, Туреччиною та іншими вона житиме в згоді й приязні. Разом з тим відзначалося, що ні одна з них не повинна втручатися в життя самостійної Української Республіки.
Ідея соборності постійно жила у мріях українців. Святкуючи День Соборності 22 січня 1990 року, мільйони тоді радянських українців стали з синьо-жовтими прапорами у живий ланцюг від Харкова до Львова та Івано-Франківська, аби маніфестувати духовну єдність мешканців «сходу» і «заходу» України як запоруку існування єдиної, соборної і лише в соборності сущої демократичної України. У розмаї жовто-синіх знамен творився переддень незалежності, а вже незабаром Україна стала вільною, проголосивши 24 серпня 1991 року Акт незалежності
Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!
Говорить сьогодні дорослі й малі,
Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,
Немає такої, як ти на на землі.
Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви на вівтар незалежності, соборності, державності.
Молюсь за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
бо ти у нас одна-єдина, –
Писав в своїх віршах Тарас.
Молюсь,- казав він, щоб у тебе
Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо
На нашій стомленій землі.
Щоб завше у садку смерека
Весняним квітом під вікном цвіла
І прилітали з вирію лелеки,
Щоб гомін хвиль послухати Дніпра Сердечно бажаю Вам, шановні громадяни, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!
Дякую за увагу!
